ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА

Чудеса гори Почаївської

POCZAIVSKA LAVRA!!!!!!!!!!!!!!!



Чудеса гори Почаївської
Лавра. Слово, від якого віє святістю і вічністю, в якому поєднуються небесне сяйво і земний супокій.
Почаївська лавра...
Взагалі-то лаврою називається великий православний монастир, що порівняно з іншими має найбільшу духовну вагу і значення для всього православного світу. На теренах України є дві лаври: Києво-Печерська і Почаївська. Це дуже багато. Не кожна православна країна може похвалитися таким Божим благословінням. І обидві лаври дуже древні. Хоча хронологічно Почаївська лавра в Російській імперії вважалася наймолодшою: її включення у це святе сімейство відбулося лише 1833 року "височайшим утвердженням" чергового Романова. Та насправді серед п'ятьох лавр "єдінонєдєлімой" вона поступається віком тільки Києво- Печерській, будучи давнішою і за Троїце-Сергієву (на 100 років), і за Псково-Печорську ( на 200), і за Олександро-Невську в Петербурзі (на 500). Це і зрозуміло, бо за безсумнівним церковним переданням, Почаївський монастир було засновано ченцями Києво-Печерської лаври, які прийшли на це місце, рятуючись після Батиєвого сплюндрування Києва у 1240 році.
Перші насельники гори Почаївської вели життя пустельне, тобто всамітнено-затворницьке, відсторонене від людей. Тому жодних письмових свідчень про найдавніший період існування монастиря не виявлено. Зате в народній пам'яті навіки закарбувалося передання про те, як на Почаївській горі в тому ж часі монгольської навали двом інокам і пастуху Івану Босому явилася Божа Матір у вогненному стовпі. Передання має цілком зриме підтвердження. На скелі, де стояла Пречиста, відбилася її стопа, з якої заструменіло святе цілюще джерело. Напевно, тоді ж монахи і спорудили біля підніжжя гори муровану церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
На початку XVI сторіччя в грамотах польських королів Сигизмунда І та Сигизмунда ІІ Августа вже йшлося про монастир "грецького обряду", себто православний, як про стародавній і відомий. Та зоряний час Почаївської обителі настав 1597 року, коли українська дідичка (родовита шляхтянка) Анна Гойська перенесла в монастир на довічне збереження свою чудотворну ікону Божої Матері, згодом названу Почаївською. Цей образ став головною святинею лаври і відтоді глибоко шанувався українським народом. Історія ікони знаменна. У 1559 році її привіз грецький митрополит Неофіт, що подорожував по Україні з метою збирання пожертв на константинопольську патріархію, яка дуже потерпала від турків. Побувавши в родинному замку Гойських, в містечку Орлі на Волині, та отримавши від побожної вдови Анни щедрий дар на церковні потреби, митрополит благословив її згаданою іконою, іншими словами - подарував на спомин. Остаточно так і не було з'ясовано, до якої школи - візантійської чи болгарської - належить ікона, та й час її створення різними дослідниками називається різний (найпізніше - XIV століття). Та зрештою, не це було головним у долі святині. В замковій каплиці Гойських образ перебував понад 30 років, причому за цей час перед ним відбулося декілька чудесних зцілень. Анна ж після прозріння її сліпого від народження брата Пилипа Козинського, була глибоко вражена цим чудом і, вважаючи себе не гідною одноосібно володіти такою іконою, передала її сусідньому Почаївському монастиреві. Тоді ж вона зробила і так званий фундушевий запис, щедро обдарувавши лавру великими земельними маєтками і щорічними пожертвами.

Невдовзі в монастир прибув той, хто прославив і підніс його не менше за славнозвісний образ - преподобний Іов Почаївський, у світі - Іван Залізо. Це була людина мало сказати непересічна - незвичайна. Найчастіше його порівнюють зі святим Феодосієм Печерським, великим подвижником ХІ строліття. Через п'ятсот років святий Іов прислужився українському православ'ю, а отже, і Вітчизні (бо тоді ці поняття не розділялися) не менше за свого великого духовного попередника. Шляхетський родовід не перешкодив десятирічному хлопцеві з Галичини покинути батьківський дім та вступити до відомого Угорницького монастиря. Він рано прийняв чернечий постриг, а в тридцять років, як і належить за православними канонами, був висвячний на ієромонаха. Чутки про його чернечі подвиги досягли і Волині, а насамперед тодішнього повновладного володаря краю - православного магната князя Костянтина Костянтиновича Острозького. Це він був натхненником та фундатором першої повної друкованої Біблії церковно-слов'янською мовою, яка побачила світ у 1581 році. А через рік після цієї вікопомної події преподобний Іов на запрошення князя прибув на Волинь, у Дубно, до Чеснохресного монастиря, яким і керував протягом двадцяти років.
Після смерті ясновельможного князя отець Іов,"утікаючи від людської слави і бажаючи мати славу єдино від тайновидця Бога", як згодом писали його сучасники, потайки залишив Дубно і подався на гору Почаївську. Та втеча від слави народної не вдалася. Авторитет преподобного завжди передував йому самому, тож і в Почаєві братія обрала його ігуменом, тобто настоятелем монастиря. Отець Іов одразу ревно став до служіння: зреформував Почаївський монастир із пустельно-скитського (коли монахи жили в окремих печерних келіях і збиралися разом лише в церкві на службі Божій) на спільно-житійний за уставом знаменитого Студійського монастиря в Константинополі. Це означало, що встановлювався чіткий порядок щоденного життя братії із призначенням кожному ченцеві праці в церкві та в монастирському господарстві, а також запроваджувалися постійні, особливо врочисті на свята, богослужіння. За преподобного Іова, у 1649 році, коштом місцевої православної шляхти, переважно родини Домашевських, було збудовано велику муровану Троїцьку церкву в стилі українського бароко.
Більше сорока років преподобний Іов своїм боговгодним життям, молитовним подвигом, невтомною і широкою працею творив славу Почаївського монастиря, піднісши його на перше місце в усій західній Україні. І це незважаючи на постійну протидію. Особливо тяжким був судовий процес зі шляхтичем Андрієм Фирлеєм, онуком добродійки лаври Анни Гойської, що перейшов із православ'я в протестантизм. Він вирішив відібрати назад "свої" маєтності, офіровані монастирю його бабцею. Не раз Фирлей з озброєними слугами нападав на обитель, грабував і бив ченців. Навіть чудотворний образ Божої Матері він забрав до свого Козинського замку. Безчинства тривали 25 років. Але розум, стійкість і такт праведного ігумена перемогли неправду й насильство. Фирлей справу програв і змушений був підписати акт замирення, після чого повернув і ікону, яка відтоді вже не покидала монастиря.
Преподобний Іов на всі наступні часи й покоління явив собою досконалий взірець сполучення християнського аскетизму із суспільним служінням. З одного боку - він часто зачинявся у природній кам'яній печері-келії, де протягом трьох днів, а то й цілого тижня "мав за їжу лише сльози" і молився за світ, що у злі лежить. (До речі, ця келія із надзвичайно вузьким ходом ще й нині допомагає ченцям і прочанам в молитві та усвідомленні своїх гріхів). Із другого - полум'яні антиуніатські й антипротестантські проповіді отця Іова, його активна участь у соборах Української православної Церкви, тоді ще незалежної від московського Патріархату, викликали повагу до нього навіть у недругів України та українського православ'я.
Великий ігумен Іов Почаївський упокоївся у столітньому віці, 28 жовтня 1651 року. Буквально за декілька років, тобто надзвичайно швидко, преподобного Іова було канонізовано (прилучено до лику святих). Його нетлінні мощі донині відкрито спочивають біля згаданої печери-келії.
Наступний яскравий епізод у житті монастиря стався 1675 року, коли підчас так званої Збаразької війни великий загін турків і татар на три дні взяв Почаївську гору в облогу. Нападників привабили оповіді про казкове багатство лаври. Але, як свідчить передання, за монастир заступилася сама Пресвята Богородиця, з'явившися разом зі святим Іовом над обителлю, і тим примусивши ворогів ганебно тікати.
Із Почаївською лаврою пов'язана також надзвичайно складна й неоднозначна як для української історії постать Феофана Прокоповича. Виявляється, цей блискучо-безпринципний богослов і філософ, автор та ідеолог практично всіх реформ найлютішого українофоба Петра І, був пострижеником цього монастиря. У 1712 році вони обидва "ощасливили" Почаїв своїми відвідинами. Зрозуміло, що православному благочестю візит цих двох атеїстів - прихованого та відвертого - на користь не пішло. Чи ж не тому незабаром, десь із 1720 року розпочинається уніатський період в історії Почаївської лаври? Новими господарями монастиря стали ченці греко-католицького василіанського ордену. Хазяйнували вони по-різному. Та найбільше спричинився до розвою лаври не котрийсь із уніатських настоятелів лаври, а граф Микола Потоцький. Своїм меценатством він зобов'язаний дивовижній пригоді. Якось, їдучи в повозі, Потоцький був перекинутий оскаженілими кіньми. Вирішивши, що винуватцем цього прикрого випадку є кучер, навіжений граф підняв пістоль, щоб убити невдатного слугу. Але кучер, звівши руки до гори Почаївської, вигукнув: "Матір Божа, дивна в іконі Почаївській, врятуй мене!" І, попри те, що Потоцький кілька разів намагався вистрілити, пістоль кожного разу осікався. Це так вразило ясновельможного пана, що він негайно вирушив у монастир вклонитися чудотворному образові. Відтоді всього себе і все своє майно Микола Потоцький віддав справі розбудови та оздоблення лаври. На жаль, не обійшлося без прикрощів. Щоб розчистити місце для найбільшого та найвеличнішого в Україні уніатського собору, зруйнували вже згаданий чудовий храм-попередник. Архітектор нового Успенського собору Готфрід Гофман, на відміну од свого містичного однофамільця, був людиною цілком приземленою. Тому і надихався так званими кляшторними костьолами в стилі пізнього центрально-європейського бароко. Декілька таких костьолів, поставлених на терасах, вже було збудовано в Австрії та Німеччині. На догоду вимогам архітектора греко-католицьке духівництво навіть поступилося християнськими канонами, відхиливши собор від осі схід - захід майже на дев'яносто градусів. Та й інтер'єр храму так нагадував католицький, що місцеве православне населення дуже поступово звикало до нього. І лише після повернення лаври у православ'я, 1831 року, в Успенському соборі з'явився іконостас. Найцікавішими оздоблювальними роботами в храмі є розписи талановитого українського маляра Луки Долинського, виконані у 1807 році, а також пізніший іконопис видатних петербуржців Васильєва та Нєстєрова. Потоцький прожив два роки після першого освячення собору (бо згодом їх було ще два) і помер 1782 року. Окрім будівництва храму і братського корпусу, він на власні кошти влаштував коронування ікони Божої Матері золотими діадемами від Римського папи Климента XIV, що означало визнання її чудотворності всім католицьким світом.
Збігав час. Монастир розбудовувався, а його слава все ширшала й ширшала. Протягом XIX століття було споруджено архієрейський будинок, 65-тиметрову дзвіницю з прекрасними дзвонами, надбрамний корпус. Та остаточна архітектурна крапка на ансамблі Почаївської лаври була поставлена вже в нашому столітті видатним російським зодчим Олександром Щусєвим. Так уже трапилося, що свої найвидатніші церковні споруди в стилі російського модерну (зокрема, переосмисленої псково-новгородської зодчеської школи), він збудував на українській землі. Шедевром став і Троїцький собор 1906 - 1912 років, зведений на схід від Успенського. Найбільшою окрасою екстер'єру храму є два мозаїчні панно: над південним (за ескізом Миколи Реріха) та західним (за ескізом самого Щусєва) порталами. Ну а внутрішнє убранство собору із стилізованими розписами В. Щербатова, дубовим іконостасом, мідним панікадилом та розмальованими лавами створює яскраве враження переміщення у далекі XIII - XIV століття.
Пресвята Богородиця не покинула святого місця і в наступні, найбуремніші і найлютіші роки за всю історію Почаївської лаври. Напевне, тому українська свята гора і залишилася неушкодженою ані воєнним, ані "мирним" лихоліттям. І нині, коли відверті гоніння на святу православну церкву в Україні припинилися, все зростає потік богомольців-прочан з усіх кінців християнської ойкумени.Та інакше і бути не може: адже у світі є лише декілька місць, де Пречиста Діва так явно являла себе людству. Лурд у Франції, Фатіма у Португалії, Почаїв в Україні... От, мабуть, і все. А якщо зважити на те, що в цьому ряду тільки Україна є православною країною, стає зрозумілим значення Почаївської лаври для долі нашого передапокаліптичного світу.


Создан 13 июн 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
SEO sprint - Всё для максимальной раскрутки!